Твір про згубність нелюдяності

серпень 2026

Певно, мало сучасним глядачам було типових ісекаїв про імбових героїв та комедій на основі попаданців. Автори цього шедевру вирішили піти далі - показати й ісекай, і перевтілення в людину іншої статі, та ще й підживити фанатів ігор а-ля хойки, нагодувати їх красивими баталіями та моральними неоднозначностями.

Тут можна розмовляти про все, що завгодно - дилему безпеки, правильний погляд на безпеку всередині та поза континентами, патології людей, правильний та здоровий рівень емоційного залучення, згубні тенденції суспільства з потенціалом до самознищення тощо. І хто ж, як не ми маємо все це посмакувати?

Психологія Тані

Надмірна любов до правил

Сучасна корпоративна культура являє собою середовище, яке має на меті не забути про людину під час підвищення ефективність бізнесу. Важко сперечатися з тими, хто стверджує, що зрозумілі правила, відсутність перевтом та доречна заробітна плата є запорукою здорового робочого процесу та сталого зросту компанії. Але якщо людина з будь-яких причин не може виконувати поставлені задачі з очікуваною продуктивністю, то що з цього виходить? Хтось скаже, що доречним є корпоративний патерналізм, коли бізнес турбується про власних працівників як про членів сім’ї, себто лояльний робітник ніколи зайвим не буде - за умови, що він таки працюватиме.

Таня підходить до цього питання зовсім інакше: є правила, за яких невиконання KPI є приводом для того, щоб неефективний працівник позбувся роботи. Згідно з тим, що людина вже декілька разів прогулювала та не виконувала все в строк, людина цілком підпадає під цю логіку. Справедливість звільнення - дискусійне питання. Якщо людина має труднощі з роботою через втрату родича, додаткову роботу на стороні тощо, то це можна обговорювати та вирішувати, підлаштовувати. Перша серія не дає повноцінної інформації стосовно кейсу, але чітко видно - людина не надає фактичних причин своєї неефективності, натомість намагаючись достукатися до емпатії Тані, згадуючи про необхідність годувати родину тощо.

Вирок народжується цілком природно: звільнити. Але навіть у таких умовах люди залишаються людьми, тому емпатична людина так чи інакше може підтримати вже колишню колегу, навіть якщо просто заспокійливою посмішкою або добрим словом. Що робить офісний Таня? Подумки іменує людину паразитом, порівнює з собою як з еталоном ефективного менеджера, прямо просить покинути кабінет опісля виправдань.

Суть у тому, що й наслідки такої поведінки народжуються природно: якщо ти ставишся до людей як до шестерень механізму, то ця шестерня, можливо, колись кине тебе під потяг. У буквальному сенсі. Жодна з твоїх зацікавленостей в дисципліні, увазі та повазі до законів, прагнення до ефективних умов роботи системи НЕ врятує, якщо на противагу тобі встає людина, яка в цей конкретний момент часу керується емоціями.

Таким чином Таня є послідовником логіки “якщо формально дотримуватися регламентів, то це автоматично робить дії відповідної людини бездоганними, а отже захищає від будь-яких претензій”. Але суспільство тримається на моралі, на порядках та правилах, що пишуться через призму моралі від людей та заради людей та людства. Таня патологічно не розуміє, що правила були написані емпатичними людьми. Замість цього вона використовує ці правила як письмовий опис механізму взаємодії з емпатичним світом, але такий погляд очікувано працює дуже лімітовано.

Наша головна героїня (чи герой хд) у цій серії лише починає демонструвати власну психопатію та одержимість статутами. Типове шоу намагалося б переконати глядача та головного героя у тому, що надмірно раціональне уявлення про світ згубно впливає на особистість, суспільство та людство як таке. Youjo Senki… саме це й робить. Замість того, щоб типово “прокинутися” та зрозуміти згубність поточного уявлення про світ, Таня входить в протистояння з Істотою Ікс, не займається жодною рефлексією, ба більше - наповнюється жагою помсти до того, хто виказує іншу думку.

Таким чином зароджується конфлікт а-ля “віра та емоції проти показники та раціо”, відповідь на проблематику якого стає доступною майже одразу, і не треба чекати жодних завершень протистоянь.

Лицемірна жорстокість та подвійні стандарти

Незважаючи на неймовірну любов до правил, які начебто мають призвести Таню до кар’єрного піку та кави в Берні, особистість головної героїні малюється значно складнішою та багатошаровою.

Під час навчань кадетів в училищі Таня пробиває стіну закладу, викидуючи учня у внутрішній двір. Здавалося б, певно, людина зробила щось неймовірно гидке та жахливе? Ага… він не встиг зібрати власні речі за п’ять хвилин. Дефіцитний ресурс, людське життя, та ще й навчений маг, лежить на землі, а над ним стоїть дев’ятирічна дівчинка, яка думає, чи вбити йому положення статуту в голову фізично рушницею в руках. Єдине, що рятує мага - рука фон Лергена.

Є й інший приклад під менш очевидним кутом - Курст і Гарольд. Хлопці не послухалися наказу бити по флангах ворога, а натомість полетіли вибивати ворожу артилерію. Чи це ефективна дія? Цілком, бо ці пушки стріляли безпосередньо по позиціях своїх та вбивали солдат та магів. Чи це обґрунтування достатньо справедливе, щоб виправдати потенційне послаблення тиску на фланги? Ні, абсолютно. Армійська система прусько-германською армії будується на балансі між делегованим та директивним управлінням. Таким чином солдати мають виконувати наказ, але в деяких випадках є цілком доречним винаходити власний спосіб виконання наказу.

В цьому кейсі такої свободи не було, тому й покарання хлопці цілком заслуговують. Ну… драяти сортири, перенавчатися тощо. Бо знову ж таки, маги - дефіцитний ресурс, навіть якщо ці маги занадто ініціативні час від часу. Таня перекидує їх в дот у відкритому полі, загибель в якому абсолютно неминуча. Це знову прямий удар по тих ефективностям та KPI, які в неї, здавалося б, превалють над усім.

Чому так відбувається? На мою думку це слушно назвати класичним синдромом вахтера. В оригінальному світі Таню стримував трудовий кодекс, субординація тощо, але в армії Райху її нічому стримувати, окрім певних конвенцій. Виходить, що заради умовно виходу в тил - а насправді любові до дисципліни, а насправді через глибоку психопатію, лицемірство та переповнення почуттям влади - вона здатна на вийняткову жорсткість навіть там, де дії нашкодять значно більше, аніж дозволять зберігати систему та покій.

Любов героїні до документів тут набуває особливо жорстокої інтерпретації. Коли вона пояснює причину, через яку пішла саме у військову кар’єру, то дає зрозуміти, ніби “я завжди вважала війну марною та варварською справою, і мені були огидні думки про будь-яку смерть”. Але якщо сказати, що Таня - не вбивця, а виконувач наказів, то погляд змінюється. Вона ж лише частина механізму, лише шестерня всередині великої системи, тому й вбивство за те, що за п’ять хвилин чувак не встиг одягтись, - це лише робота за чіткими правилами. Офіцер має стежити за порядком та втовкмачувати правильну поведінку в голови підлеглих. То ж якщо вона вбиває за порушення, а про факт порушення заздалегідь відомо обом сторонам, то вона ніби й не вбиває, а рятує систему від колапсу. Тим паче, що й виконує це по нормативах та й без емоцій, і взагалі їй смерті огидні. То ж це нормально, ага?

Окрім цього Таня вочевидь на повну реалізує концепцію подвійних стандартів, які сама ж абсолютно за собою не помічає. Якщо хтось порушує статути/регламенти навіть зовсім трохи - не встигає зібратися за 5 хвилин - то йому цей статут рушницею вбивати треба. Але якщо хтось чітко дотримується статуту та відступає з поточної позиції тоді, коли на його військову ланку магів наводять стрілецьку зброю з метою збити, то він все одно дурак, бо це себто неефективно в конкретній ситуації. Це про ланку ліворуч від Тані в битві проти військ Дакії.

Таким чином що б підлеглий не робив, єдиний правильний варіант - це той, який в конкретний момент Таня вважатиме правильним. Тому що всі навколо неї йолопи та паразити, а вона пізнала дзен та бореться з самою істотою, що іменує себе Богом! Це аж ніяк не поділ управління на накази та ініціативу, це просто нарцисизм, за якого вона найрозумніша, а будь-яка інша розумна людина має робити все так, як й у Тані в думках. При цьому абсурдно й те, що сам райхштаб цілком щиро вислуховує позиції, думки Тані та читає її статті та пропозиції. Тобто штаб до ініціатив Тані дослухається, а от сама Таня такого підлеглим не дозволяє.

Саме за таких якостей й можна вважати, що головна героїня, що ставить розум, раціональні рішення, документи на перше місце, відсікаючи будь-які емоції та емпатію, є абсолютно нарцисичною, лицемірною, глибоко руйнівною персоною для будь-якого притомного суспільства, від політики малого бізнесу до армії пруського формату часів світових війн.

Переосмислення статусу агресора

Світові війни почали свій відлік з подій у 1914-1918 роках не просто тому що когось там застрелили. Країни вже певний час сиділи в кабінетах та штабах як на порохових бочках, бо розвинена об’єднана Німеччина стала локомотивом континенту, маючи неймовірні показники економіки, обробки ресурсів та потенціалу. Якщо така країна розвиває свою армію та має немалий загальний прогрес, то у кожного сусіда виникає питання - а чи не нападе вона на мене?

Зачасту - а тим паче в ті часи - чіткої відповіді на це просто немає і навряд чи може бути. Країни, побоюючись руйнівної війни, теж починають готувати свої армії та конкурувати на землі, на морі та у повітрі. Країна-гегемон бачить це й задається тим самим питанням. Таким чином цілий континент запасається зброєю на випадок умовної майбутньої агресії розвинутого сусіда. Таким чином Перша Світова й вибухнула - Німеччина почала агресію, бо сусіди навколо неї розвивалися й вона б не змогла стримувати їх, якби чекала ще декілька років

Автор Youjo Senki Карло Дзен трошки перевертає історію: замість того, щоб Кайзер Вільгельм починав превентивну війну проти сусідів, що озброюються, у всесвіті Тані саме Антанта (аналог скандинавських країн) вирішує трошки погратися в солдатиків на прикордонні. Отримує відсіч. Це надає Райху формальний статус країни, що обороняється, а не агресора. Більш того, Райх навіть фізично та логічно набуває цього статусу, бо на всіх фронтах саме на нього нападають й інші країни. Антанта давить на півночі, Республіка (аналог Франції) вирішує повернути свій аналог Ельзасу та Лотарингії, і навіть армія Дакії вирішує провести військовий марш п’ятидесятитисячною армією на території високотехнологічного Райху.

За такої конфігурації певні глядачі у коментарях навіть критикують серіал за нібито виправдання чогось нацистського, хоча в творі навіть нацистів технічно немає. Німеччина, як і Райх, прагнуть стати глобальною імперією та загребти побільше колоній на південному континенті. Франція, як і Республіка Франсуа, має жагу до реваншу та повернення територій. Австро-Угорщина… ну, тут вона скоріше є частиною Райху, але в світовій війні вона теж облизувалася на Сербію та загалом Балкани.

Розуміння цього контексту є критично важливим, щоб зрозуміти й історію Тані. Хоч в поточні часи користуватися фразами а-ля “правда десь посередині” це якнайменш моветон, а якнайбільш - класичний крилатий вираз пострадянської пропаганди, але до країн твору це стосується цілком непогано. У кожної є певні амбіції (читайте: апетити), і кожна з них при цьому по-своєму не винна, бо сусід дійсно озброювався й викликав страх.

Результат виходить такий, що незважаючи на класичну дилему безпеки, твір перекручує ролі в агресії та обороні, але висновок залишається аналогічним - країна, яка у своєму військовому потенціалі значно переважає противника, а тим паче якщо воєнкою розвинена більше, аніж прагненням до справжнього миру на дійсно справедливих умовах гуманності, емпатійності та людяності, цілком може виглядати агресором. І Таня дуже причетна до формування такої репутації Райху.

Вплив героїні на хід війни

Здавалося б, з відправкою Тані до такого всесвіту все зрозуміло: вона сирота, їсти нічого, навколо війна та дуже неспокійні часи загалом. Зі здібностей… ну, магія. Певно, щоб проактивну участь могла мати й саме за таких умов набути розуміння праведності позицій Істоті Ікс? Як би там не було, але рішуча героїня плюс магічні здібності плюс досвід сучасного світу та історії мають творити дива - бліцкриг, тепле ліжко в тилу та оплачувана кар’єра в штабі.

Але Карло Дзен вирішив інакше. Він відверто малює твір як абсурдну сатиру, в рамках якої Таня дуже хоче потрапити до тилу й жити спокійно, але власними досягненнями занурюється в битви все сильніше, бо її військові ланки показують гарний результат.

Пролонгація бойових дій в Дакії

За певною логікою можна стверджувати наступне: щобільше в Райху успіхів, то більше він перемагає у війні. А перемога у війні - це ж її кінець, правда? Отже успіхи на фронті наближають країну до миру. Але з Танею це працює трошки… не так. Навіть коли вона ніби то все робить за конвенціями та регламентами.

До чого немає жодних питань? Ну, до фактичних чесних бойових дій. Окопно-артилерійські обміни в низинах Райну або ж баталії ескадрильїв чаклунів виглядають цілком справедливо з точки зору як такого ведення війни. Війна - це війна, тому в битві проти ворогів бути надто ніжним не доводиться. У Райні тим паче - Республіка ж юридично перетнула імперський кордон.

Але… Таня та власне райхштаб дуже зосереджені на тому, щоб максимально ефективно вести бойові дії. Вбити ескадрилью, розбити ворожі формування, відбити штурм, перейти в наступ, придушити повстання, - ось в цьому Райх показує себе з точки зору KPI дуже ефективно. Але логіка, за якою ці дії для Райху наближають завершення війни, не зовсім вірна.

У гру вступають боротьба сліпої ефективності та людської ірраціональності. Дакія, наприклад, почала наступ першою, тому імперія мала абсолютно всі причини та легітимні приводи бомбити колони цих пішоходів. Чи мали вони конвенційне право розбомбити фабрику на території столиці країни-агресора? Цілком. Проблема знову виникає аналогічна - за абсолютно нормальною у воєнний час дією Таня свідомо - а іноді й не дуже - вбачає можливість завдати ворогу максимального ураження без жодних сторонніх думок.

Перейти на публічний радіоканал та передати попередження про початок бомбардування фабрики - це цілком за логікою конвенцій. Але ці папірчики писалися задля того, щоб мінімізувати цивільні втрати. Таня чхати хотіла на людей (бо паразити-ж! тільки слабкі звертаються до віри!), а спеціалістів, здатних виготовляти зброю цілком справедливо (знову ж, дійсно справедливо) вважає тими, хто допомагає ворожій армії і є легітимною ціллю пострілів її команди. Тому й каже попередження дитячим пранк-голосом. Проблема у тому, що це позитивно лише на тактичному рівні - Дакія більше не матиме фабрики. Стратегічно ж саме таке мислення перетворює Райх на країну, яка буде воювати доти, доки не програє.

Що бачить в цьому будь-яка людина поза Райхом? Райх прийшов та розбомбив житловий квартал столиці Дакії. Вбив цивільних. Таня не зважає на потенційну реакцію світової авдиторії, не прораховує реакцію медіа чи навіть звичайних цивільних. Вона не думає про емоції помсти, морозний страх інших націй, що кидатимуть ще більше сил на взяття варварської імперії. Дакія цілком винна у втручанні, а також винна в тому, що побудувала фабрику просто посеред житлового кварталу, але парадоксально дії Тані провокують країни накштальт Данії ненавидіти Райх значно більше, ніж це було спочатку.

Але KPI високий, фабрики немає, Дакія підкорена, а конвенція формально дотримана, бо попередження дали. Отак воно й виходить, що ніби у військовому плані все чудово, але це ж призведе й до потенційного краху.

Паливо для пропаганди

Важливо зрозуміти й те, яким саме чином розповсюджується інформація. У сучасному світі це все перетворилося в нескінченний пошук правдивої інформації та панування OSINT аналітиків. Як зрозуміти, чи то дійсно військові об’єкти горять, чи то ШІ намалював? Як зрозуміти, чи то дійсно “відступ на більш вигідні рубежі оборони”, чи то панічні втрати територій, позаяк ворог боляче вдарив?

У ті часи головним інструментом інформації були газети. Коли такі як я починають втирати тейк про кровожерливість Тані та Рейху, одне з перших питань, що постає, обов’язково стосується того, а як саме інші нації отримують правдиву інформацію про перебіг подій на війні.

І відповідь тут проста. Та ніяк, бляха. Райх може використовувати свої - і навіть ворожі, в серіалі підтверджено - газети, і вороги теж обов’язково, безальтернативно використовують всі наявні засоби інформації задля того, щоб демонізувати свого ворога й надати якомога більше мотивації власним солдатам йти захищати країну. Але є різниця між тим, щоб вигадувати пропагандистські меседжі з повного нуля, та перебільшувати дійсно наявні злочини та проблеми.

У цьому сенсі вплив Тані аж ніяк не зменшується. Звісно, якщо Республіка хоче показати, що столиця Дакії горить, то вона може про це написати навіть якщо там горіла б фабрика, з якої всіх евакуювали. Тільки от нескінченно таку пропаганду тримати було б неможливо, і навіть у ті часи незалежні аналітики та суспільство все ж могло б прорвати такі повідомлення. Особливо у випадку, коли пропаганда набирає обертів і таких фейк-кейсів стає багато.

Важливо розуміти саме те, що в столиці-то горіла не тільки фабрика. Узяв кристал - записав - здав в газету - все, Райх виглядає значно більш кровожерливим, аніж якби точково вдарив по фабриці. Таким чином для тривалої та якісної роботи пропаганди необхідне паливо. Якщо ворог проводить обмежені, гуманні операції, це все однj призведе до пропаганди, але якщо ворог зносить міста та вбиває цивільних, та ще й має успіхи на фронті (у фьорді тощо), то демонізувати імперію стає значно легше. А отже й пролонгувати війну.

Аналогічно й з Істотою Ікс, до речі. Щоб вона змогла повноцінно форсувати світову війну й зневагу та ненависть до Рейнського Диявола, треба, щоб був дійсний привід її ненавидіти. Таким чином відсутність емпатії годує і стрічки ворожих газет, і ворожу ненависть та бажання воювати проти Райха до останнього подиху.

Різанина в Арені

Абсолютно така ж проблема, але ще більш масштабна та трагічна виникає в Арені - місті, яке свого часу було республіканським. Ну тобто пряма аналогія на Ельзас та Лотарингію.

Здавалося б, на відміну від “інциденту” в столиці Дакії тут ми маємо картину, за якої саме генштаб наказує Тані зачистити місто від ворожих магів й відповідно від усіх, кого побачать зі зброєю в руках. Але потім виявляється, що саме вона є автором статті, в якій пропонуються варіанти ведення бойових дій в міській забудові при непорушенні конвенцій, але з завданням ворогу максимальної шкоди. Тобто вона знову ж абсолютно повністю причетна до усієї різанини навіть на теоретичному рівні.

Для райховського командування операція звучить знову ж цілком справедливо - гарно сплановано, оперативно, звільнення логістичного вузла ніби й не можна надовго затягувати, тому місто перейшло назад під контроль, а вороги були розбиті. Разом із половиною цивільного населення міста.

Таня та командування знову керуються принципами гіперраціоналізму, а варто було б думати про “що буде в світових газетних виданнях після наших дій”. Формальна хитрість, за якої вони оголошують командантами абсолютно будь-яку живу істоту, яка не евакуювалася після відповідного призову на листівках, фактично ігнорує дітей-сиріт, літніх людей, інвалідів та й просто тих, хто мав сумніви до окупанта (а для Арена імперія по-своєму є окупантом). Жодних гуманітарних коридорів, оглядів речей, КПП, часу на евакуацію, та нічого. Розкидали листівок задля формального виконання конвенції, а потім вщент розбомбили й без того постраждале місто. Це буквально зґвалтування Бельгії.

Таня аргументує використання артилерії і тим паче подальше до-вбивство цивільних тим, що “якщо ми їх пощадимо, то ворог отримає нових солдатів, які горітимуть ненавистю до Райху”. Але страшне тут не тільки це, але й те, до чого це призводить: цивіли звісно бачать, як Райх їх бомбить (після кількадесят років контролю), і вочевидь просочуються ненавистю, але ж й інші нації кінець-кінцем фіксують ці обстріли. Командування не вважає за потрібне брати місто в оточення, домовлятися, вирішувати конфлікт, нє, просто розбомбити вщент. Таким чином Істота Ікс отримує додаткову неймовірну кількість палива для протистояння Тані. А Таня виконує наказ, бо, ну, це ж наближає перемогу, а перемога значить можна в тилу каву пити.

Потім від героїні чутно “У битві за Арен я намагалася захистити підданих Райха й наказали стріляти тільки по ворожих магах. Мої руки білі як сніг”. Серебрякова теж по-своєму заспокоює лейтенанта Гранца: “хіба вас не вчили, що всю відповідальність за дії підрозділу бере на себе його командир? Під час боїв у Арені майор казала, що ми діємо за її наказом”. Ну тобто якщо наказ, то можна вбивати й жити спокійно. Насправді серіал демонструє вельми малу кількість солдатів підрозділу Тані, які б вагалися чи вбивати цивілів, але їх цілком достатньо, щоб підняти дискусію і продемонструвати чіткий антивоєнний наратив твору.

Фіктивне фінальне прозріння

Так зване “перемир’я” чи то “кінець війни” є не менш сатиричним. Таня прочитала задум республіканців евакуюватися в Малжир та вести напівпартизанську війну з іншого континенту, але їй забороняють вилітати та добивати залишки ворожих сил.

Автор грає абсолютно філігранно: якщо недобитків відпустити в Малжир, то буде вищевказана війна, а якщо їх розбомбити - країни вільного світу можуть вбачати в таких діях продовження політики ще більш кровожерливого Райху. Тобто не тільки вогонь в столиці Дакії, розбомблений Арен, випалена земля Рейну, фьорд Антанти тощо, а й вбивство останніх сил противника вже після оголошення перемир’я. Тобто фактично що б Таня не вирішила, вона потенційно приречена на подальше протистояння з Істотою Ікс з нескінченною війною, в якій у ворогів імперії є абсолютно всі приводи демонізувати ворога та йти далі.

Особливо смішним є те, як вона абсолютно логічно пояснює фон Лергену (й деяким глядачам) ірраціональність людської натури. “Подальший супротив марний. Вони лише нашкодять собі. Який сенс їм продовжувати цю війну? Лише божевільні здатні пожертвувати країною заради продовження боротьби”, - каже фон Лерген про Республіку після того, як її столицю захопили. Таня у відповідь стверджує, що люди у вчинках далеко не завжди користуються логікою та разумом, тому відповідно рейхштаб прораховує подальші дії з занадто великою прагматичністю та раціональністю, через що пропускає важливі деталі.

Це просто неймовірно смішно чути від Тані, яка прямо в цьому ж діалозі абсолютно не бачить повної картини, бомблячи Дакію, Арен, бажаючи вбити кадета за дрібні порушення. Вона стверджує, що треба й далі гасити полум’я гніву ворога - вбиваючи залишки сил - але цим же вона й пропонує збурити весь світ проти Райха. І вона цього ніби й не розуміє, знову. Розпинається з цього приводу, про емоції, про те, які люди ірраціональні, але тупо не бачить (або ігнорує через неймовірний нарцисизм) найбільшого антипрагматизму, який заганяє її в рамки цугцвангу. Що б не трапилося, Райх буде охоплений полум’ям війни.

Інші наявні актори

Істота Ікс

Ще за першого перегляду підлітком я особливу увагу звернув на те, що серіал не використовує поняття Бог як щось суто абстрактне. У Youjo Senki Бог - це окрема істота, яка якнайменш якось там існує й цілком відкрито впливає на світ заради перемоги над гіперпрагматизмом Тані. Певним чином конфлікт, звісно, й виникає на пустому місці, але, можливо це просто ще не повністю розкрито.

Цінність у тому, що Істота Ікс - не просто типовий анімешний антагоніст, створений заради того, щоб нерфити імба-здатності Тані. Точніше для цього теж, але не тільки. У контексті всього зазначеного його просто доводиться сприймати як конкретну персоніфікацію значно ширших речей - наприклад, персоніфікація “історичного духу” всього, що виступало проти героїні у світових війнах. Альтернативно можна подавати Істоту й як персоніфікацію людського фактору,б помилок, випадковостей. Словом, того, що складно прорахувати гіперпрагматичному мозку.

Адельґейд фон Шугель

Це, звісно, доволі епізодична особа, яка з’являється ну може в двох серіях, та й здається він простим аніме-чуваком, але фактично він являє собою дзеркало для Тані, в яке вона дивиться й абсолютно НЕ бачить себе.

Статути Тані - чудовий (ні) спосіб взаємодіяти з емпатичними людьми. Якщо люди відповідно до нього роблять щось не так - проблема в цих людях. Але ж фон Шугель мислить так само. Його магічні вироби - неймовірні витвори механізмів синхронізацій, гіпердвигунів тощо. Обчислення на папері чітко показують: все має бути ідеально. Тому й виходить, що якщо в Тані не виходить користуватися цією технологією, то й проблема саме в Тані, вона криворука й не може підтвердити на практиці усю велич твору технологічного мистецтва.

Таня абсолютно сліпа до такої поведінки, що так схожа на її власну.

Окрім того, оця її новенька сфера тип-95, яку їй зробили фон Шугель та Істота Ікс, є не просто рушієм сюжету задля того, щоб Таня могла бути імбою та продовжувати бої. Цей інструмент виконує одразу й функцію сатири, за якої героїні доводиться буквально молитися, щоб зброя працювала, й функцію набору палива для Істоти Ікс. Щосильніше героїня, то сильніше її ненавидітиме весь світ.

Висновки

На початку перегляду серіалу я про світові війни знав лише те, що там був залучений майже весь світ, і там були вбивства й не все так однозначно. Якщо серіал піднімає таку велику кількість потенційних питань та точок інтересу, та ще й вимушує (у гарному сенсі) вивчати контекст реального світу, то розводити щирі реверанси твору можна довго.

Автори, певно, навмисне продемонстрували першу серію саме як фронтову, а вже тільки в другій надали ісекайну затравку. Ми не обманюємо себе думками а-ля “ну, чєл не мав емпатії до робітника, але ж це не означає, що у нього немає емпатії та емоцій”. Ми вже бачили Таню на фронті. Вже бачили й цілком собі розуміли, що вона психопат, тому автор абсолютно не приховує очевидність патологій героїні.

Таким чином сам твір несе глибоко антивоєнний меседж, але грає одночасно як на авдиторію поціновувачів епічних боїв, так і на авдиторію фанатів історичних паралелей та алегорій. При цьому власне Таня не виконана як умовний Волтер Вайт, який проходить шлях з глибоко нещасної людини до адреналіно-залежного монстра. Таня завжди була цим монстром, просто війна розв’язала їй руки ще більше, а демонічний візуал її дизайну та абсолютно неперевершений голос Аой Юкі лише поглибив імерсивність Рейнського Диявола.

Реалізація серіалу теж виконана непогано. Прольоти камер під час баталій в міській забудові демонструють гарний рівень режисури. Сильний саундтрек, який іноді стрибає між пафосним оркестром та тихим гнітом, підживлює відчуття реальності твору та доречності емоцій глядача. Окремий ендинг-пісня для серії з різаниною в Арені - це просто удар по почуттях.

При всіх плюсах, я вважаю, що серіал критично недостатньо часу витрачає на реалізацію усіх інших персонажів. Розповісти про біль родини Мері Сью, про причини служби багатьох з підрозділу Тані, та навіть просто показати, що дедалі менше людей в її підрозділі залишаються живими, автори не наважилися. Це дуже сильно послаблює потенційну трагедію простих солдат, і натомість концентрує твір довкола самої війни та безпосередньо Тані, що у перспективі може нашкодити серіалу. Окрім того, твору варто було б все ж трохи більше орієнтуватися на норміса, який не піде шукати хто там де у війні що почав. Це можна було б розібрати ані скільки не більш форсовано, але детальніше.

Попри все, зрештою, щодалі твір іде, то щобільше глядач має вдачу стежити за тим, як гіперраціональна неемпатична людина риє собі могилу інструментами доктринальної радикальної раціональності та суворої субординації, програючи Істоті Ікс незважаючи на, здавалося б, численні перемоги в фактичних боєзіткненнях.