Сезон 1
червень 2026
Доволі часто твори малюють зло у дещо перебільшеній манері, використовуючи для цього елементи фентезі-сетінгу, претензійних героїв або непомірно великі загальні ставки. Якщо всесвіт уявний, то й зло можна спокійно малювати скелетом-чаклуном, а на кону вбачати долю усього умовного світу.
Автори Breaking Bad вирішили піти абсолютно іншим шляхом: показати глядачу пригнічену людину, яка поступово зкидує з себе уявні ланцюги та набуває, здавалося б, неабиякої порівняно, але цілком приземленої загально сили. Фінансові труднощі, власне его, проблеми в родині та різноматна брехня, - кожен з нас стикався з цим у повсякденному житті, тому сюжет просто не може приховатися за ширмою “абсолютного зла в уявному всесвіті”, натомість б’ючи по кожному з нас.
Початок кінця Волтера
В теорії нескладно дійти до думки, що нескінченне приземлення своїх бажань та амбіцій навряд чи призведе до якогось гарного результату та щасливого життя. Навпаки, цілком очевидним є те, що такий шлях - підживлення потенційної фрустрації. Але якщо трошки пом’якшити формулювання, замінивши “пригнічення амбіцій” на умовне “зменшення конфліктної грані особистості”, то виходить дуже оманлива спокуса сказати, що так роблять усі або що це цілком нормальна річ задля балансу життя суспільства.
Через це критикувати початкову точку Волтера в серіалі стає дещо важкувато. За поточні сім серій нам не пояснили конкретно чому Волтер перестав бути частиною Gray Matter Technologies, але, незважаючи на фактичні причини, життя вчителем хімії з люблячою дружиною та родичами різних характерів (плюс до цікавості взаємодій з ними) звучить доволі непогано. Безпосередньо до моменту того, як автори… починають серіал. Волтер виявляється не тихим і спокійним вчителем, а людиною, яка (без нашого огляду на його минуле) продала будь-яку реалізацію свого характеру, отримавши наступне в одній лише пілотній серії:
- Скайлер контролює рівень холестерину в його обіді, замінюючи бекон на вегетеріанський.
- Його студент зневажає попередження та відверто заважає проводити урок, а потім ще й дивиться, як Волтер миє його машину.
- Генк відбирає у Волтера кружку з пивом та п’є спокійно, навіть не замислюючись над своєю поведінкою щодо певним чином нікчемного Волтера.
- Бос на автомийці просить його працювати понаднормово, і він просто не може відмовити.
- Скайлер навіть не намагається нормально задовольнити сексуальні потреби чоловіка, натомість працюючи рукою під час перегляду eBay.
Чому так? Проблема не в тому, що його родина не відчуває до нього умовної поваги, а тому що він таке їм дозволяє. Не вбачає поганим. Не дає знати, що це ненормально. До чого це призводить? В кращому випадку - до відвертих розмов з родиною, де він каже “Sometimes I feel like I never actually make any of my own choices”, а іноді… ну, до більш страшних речей. Коли головному герою, що розглядає пляму гірчиці на халаті доктора (чіпляється за побутовий перфекціонізм позаяк не може обробити правду), повідомляють про його діагноз, усі оці бетонні огородження всередині його серця починають зникати. Якщо через рік Волтера не буде, то чого йому стримувати себе? Задля чого йому терпіти знущання, якщо в нього ВЖЕ майже немає майбутнього?
Після цього починаються веселощі. Він давить ногу хлопця, який сміявся над його сином. Пропонує Джессі робити мет. Підриває машину бізнесмена, який зайняв його паркувальне місце. Підриває увесь поверх, де сидів Туко. При всьому цьому автори не показують це як одночасний швидкий злам персонажа, ні, цей процес дуже розтягнутий у часі. Ледь не кожен вибух адреналіну та сміливості закінчується сценами накшталт “сів в машину і від того ж адреналіну кричить, вивільняючи емоції”. Це насамперед неймовірно реалістична реалізація того, як слабохарактерність поступається місцем впевненості та смертельному азарту.
Таких деталей, які потроху змінюють Волтера, автори надали багато. Перший раунд варки мету - Волтер перевдягається, щоб його одяг не пропахнув хімією. У фургоні з вентиляцією. Кількома серіями пізніше він взагалі не думає над одягом, варячи мет у підвалі! Його побутовий перфекціонизм відходить на задній план.
Роль родини
Цікаво, що серіал наразі нечасто годує глядача нескінченними виправдовуваннями Волтера. Лише декілька разів нам давали конкретно почути, що він робить це заради родини. І це гарно, бо такі слова просто… є неправдою.
Коли його колишній друг пропонує йому високооплачувану роботу та безкоштовне медичне страхування, він відмовляється від цього. Людина, яка дійсно зважає здебільшого на власну родину, навряд чи стала б відхиляти таку можливість. Для Волтера ж власна гордість та спогади у цьому моменті важать більше, ніж власне поточне життя та загальний стан його родини.
Аналогічна історія відбувається тоді, коли Волтер перестає знаходити сили та бажання придумувати якісь історії-вигадки для заспокоєння дружини. Кінець сезону вже відверто показує неймовірну кризу, коли вагітній Скайлер фактично доводиться брати на себе абсолютно весь побут та труботу про дітей.
Якщо на перший погляд варка метамфетаміну дійсно могла виглядати як інструмент для інвестицій у майбутнє родини, то подальші дії значно більше походять на азарт та неможливість зупинитися. Чи вартують ті десятки тисяч незадекларованих (а отже сумнівних у використанні) доларів останніх років щасливого життя родини? Волтер станом на першу серію цілком міг би сказати, що ні. Волтер останньої серії сезону гаркне замість роздумів.
Окрім цього, цікавим етапом розвитку сезону є погодження Волтера на проходження хіміотерапії. Діалог в оточенні родичів виявився неочікувано справедливим та реалістичним для УСІХ персонажів. Скайлер, яка турбується про чоловіка й хоче, щоб той прожив якомога довше. Генк та син, які хочуть, щоб Волтер зібрався з силами та спробував поборотись. Марі, яка типово для себе проявляє “нетакусю”. Ну і зрозуміло, що сам Волтер. Його аргументація про небажання бути напівживим мерцем на утриманні сім’ї, яка, що найгірше, саме таким зламаним його й запам’ятає. Жодна з цих позицій не є екстрапольованою або дивною для жодного з представлених персонажів, все це дуже валідно та справедливо.
При цьому наступного ранку йому достатньо лише понюхати парфюм та подушку дружини, щоб вирішити змінити свою позицію. Бажання бути з нею якомога довше. Можливо, бажання просто втішити її, побачити її посмішку. Тут навіть складно вгадати конкретний спектр емоцій та почуттів Волтера, але така дрібна ранкова дія фактично впливає на нього більше, ніж вмовляння та азартні аналогії Генка. Це дуже приземленно у найкращому вигляді, бо іноді рішення формуються не логікою, а сенсорністю та підсвідомістю.
Таким чином те, що почалося заради родини, розвивалося паралельно тому, як Волтер заради цієї ж родини намагається продовжити своє життя. Але розвиток цього криміналу й скорочує життя, паралельно з тим погіршуючи стосунки з родиною кратно. Сімох серій виявилося достатньо, щоб дати зрозуміти - можливо, зовсім скоро мотивація родиною перестане бути аргументом.
Другорядні персонажі
Трагедія Скайлер
Скайлер Уайт навіть станом на перший сезон є одним з найдратівливих персонажів на думку немалої частини ком’юніті серіалу. Якщо глядачу подобається дивитися за тим, як вчитель перетворюється в абсолютне, тихе, потворне зло, то людина, яка опосередковано втручається в це, намагаючись повернути собі нормального чоловіка, відчувається перешкодою.
У цьому, певно, і є задумка Вінса Ґіліґана. Подивіться: глядач, що звик до історій з несправедливо забуленими ГГ або ГГ без жодного розвитку (Малдер і Скаллі, Дін та Сем у розрізі років залишаються собою), має дивитися, як нікчемна в амбіціях та житті людина ламається під азартом нелегальності та відчуттям справжньої свободи. Але задумка в тому, що персонаж Скайлер, якому в будь-якому іншому серіалі люди співчували б, ловить хейт, бо відволікає від цього адреналіну.
А я нагадаю. Дружина головного героя - це людина, яка:
- Регулярно чесно та зацікавлено питала свого чоловіка як пройшов його день.
- Абсолютно справедливо та спокійно запитувала “хто такий Джесі Пінкман” тощо на початку недомовок.
- “Walt, don’t you see? Everybody just wants to help you. We’re family. We get through these things together”.
- “I can always go back to work!”, коли вони думають де брати гроші на потенційну хіміотерапію. Вагітна (або скоро вагітна?) Скайлер відверто пропонує піти працювати заради декількох додаткових років життя свого чоловіка, хоча в них немає людини, яка б тоді змогла нормально займатися побутом та частково їх сином.
- Цілком справедливо використовує адекватні (хоч і зневажливо смішні порівняно з нелегалом Волтера) методи донесення думок та намагань полагодити родину. Наприклад, “talking pillow”.
- Має книжки на її столику біля ліжка з назвами “Healing Gourmet East to Fight Cancer”, “Taking Care of Your Child” тощо. Вчиться (згадує) як турбуватися про новороджену дитину та як лікувати рак.
- Сидить з Волтером біля крапельниці, прямо кажучи йому “I like being here with you”, коли він пропонує їй піти.
Вона буквально є очевидною та прямою жертвою поведінки Волтера, хоча останній дуже хоче себе виправдити саме турботою про неї та дітей. А глядач під магією шоуранера співчуває вбивці та наркобарону, а не його вагітній невинній дружині.
Інші родичі та друзі
Генк, незважаючи на “альфа-самець” характер та, здавалося б, легковажне ставлення до Волтера та родини, нерідко цілком справедливо оцінює ситуацію. Лише за перші декілька серій ми кілька разів чули від нього, що Волтеру молодшому треба звертатися до свого батька, а не до Генка, за порадами та допомогою. “You should call your father, not me”.
Історія з Марі наразі не отримала повноцінного розкриття, але грішність все більшої частини родичів Волтера ще більше вказує на ціну цього азарту.
Не-друзі
Я відверто не можу згадати жодного разу, щоб я використовував термін “персонаж-функція” у гарному сенсі. Бо зазвичай це означає, що автори не впоралися з природним зображенням персонажа в сценарії, натомість задавши йому пряму та легко зчитувану функцію.
Зпершу про Джессі. Що його персонаж показує нам? Ну… намагання наркомана піти на нормальную роботу не вдаються, бо ну типу система сама таких людей відкидає. Хоча ми конкретно бачили лише один кейс, тому хто зна. Що ще? Ну, якщо погано вчитися та зв’язуватися з поганими людьми, то тебе навіть добрі батьки випруть з будинку й ти не матимеш нічого гарного в житті. Це все справедливо і навіть цікаво, але роль Джессі - квиток Волтера до криміналітету. Все. Перший сезон жодним чином не розвиває цього персонажа окрім як “ну він тепер про хімію думає більше коли варить мет”. Абсолютно не дивує, що він мав померти, якби не страйк 2008 року. Чи є він поганим персонажем? Абсолютно ні, хоча такий поточний стан не дає сезону стати повноцінним.
Антагоністи. Крейзі-8 і навіть початок Туко - типові злі антагоністи задля подальшої інтеграції головного героя в нелегал. Чи вони нецікаві та дратівливі? Ні, хоча й доволі однобокі. Крейзі-8 мав власне життя, освіту, батьків, сімейний бізнес та багато чого іншого, але автори роблять наступне: замість того, щоб розкривати його як персонажа заради нього самого (і щоб ми знали про нього), вони розкривають його виключно заради того, щоб це послухав Волтер та знайшов причину не вбивати. І щоб таки вбив, виявивши уламок тарілки. Посередній серіал показав би Крейзі-8, щоб розкрити думку накшталт “всі тут люди”. З Туко поки що незрозуміло точно, але історія напевно буде схожа.
Поточний висновок
Серіал грає на простому контрасті тихого вчителя та азартного наркобарона. Замість типового, хоч і теж вельми цікавого фокусу на якихось травмах героя на фоні купи професійних кейсів (читайте: Патрік Джейн, Грегорі Хаус) ми бачимо фокус НА герої, і увесь сюжет тут теж навколо того, ЯК герой докорінно змінюється.
І все це з гарною режисурою, порушенням цікавих питань та неоднозначними у гарному сенсі другорядними героями. Певно, нічого не може піти не так. Ну, окрім життя самого Волтера.